Під"їзд автобусом від площі Шевченка або від ст. метро “Героїв Дніпра” . В селі Лютіж виходимо з автобуса, підходимо до братської могили, де поховані воїни Радянської Армії. Тут під час Великої Вітчизняної війни у 1941 році проходила 1-а лінія оборони Києва - в дотах захищали місто воїни 161-го окремого кулеметного батальйону (ОКБ) військ Київського укріпленого району (КиУРу), а в 1943 році з Лютізького плацдарму радянські війська розгорнули наступ на столицю України і визволили її 6 листопада 1943 року. Далі прямуємо вздовж шосе Київ – Мінськ на північний захід, підходимо до роздоріжжя біля зони відпочинку “Туровча” і йдемо асфальтівкою понад лісом на схід. Через 200 м дорога повертає в ліс. Прямуємо на північ. Біля телеграфного стовпа № 322 повертаємо праворуч в ліс (лісовий квартал № 19), і в 70 м від дороги знаходимо зруйнований дот № 582, комендантом якого був лейтенант І. Я. Новаківський. Свого часу він часто зустрічався із пошуковцями СШ № 239 і розповідав про ті події, які відбувалися північніше Лютежа в 1941 році. У гарнізоні доту налічувалось 14 бійців. Під час одного з наступів фашистам вдалося підірвати дот і полонити червоноармійців. До своєї смерті Іван Якович працював військкерівником місцевої школи.
        Оглянувши дот й прочитавши напис на пам"ятній табличці біля нього, повертаємось до шосе та прямуємо на північ. Дійшовши до дачного селища, звертаємо грунтовою дорогою до лісу праворуч і йдемо на схід до затоки, яку утворило Київське водосховище. В ста метрах від берега у воді стоїть дот № 581. Донедавна він був з бронековпаком, а тепер новітні вандали його зрізали… До доту можна потрапити влітку вплав, або взимку по льоду. У 1941-у цей дот, за словами І. Я. Новаківського, немало нервів попсував фашистам. Берегом йдемо у північному напрямку. Поруч – рештки стародавнього городища. Проходимо 2,5 км – і на мису, утвореному затокою моря, бачимо частково зруйнований дот № 580. Оглянувши його, йдемо на південь 200 м, потім звертаємо на грунтівку й прямуємо на захід повз дачі до асфальту. По шосе проходимо 150 м. Ліворуч від дороги розташувалась якась організація. Обходимо її попід парканом із заходу. Паркан повертає на північний схід. Ми бачимо напівзруйнований дот № 579 типу М. Від доту йдемо понад р. Ірпінь спочатку на захід, потім стежкою на південь, далі рушаємо на південний захід й бачимо зруйнований артилерійський напівкапонір № 578. Споруда розташована на узліссі і вбудована в пагорб. Дачі – ліворуч, пойма річки – праворуч. Напрям – південний схід. Відстань – 600 м. Далі – 400 м на південний захід між лісом (ліворуч) і поймою (праворуч). Ще 200 м на південь – і потрапляємо до частково зруйнованого доту № 577. Поруч – могилка невідомого солдата, упорядкована в травні 2000 р. пошуковцями групи Павла Нетьосова, СШ № 239 і № 124 (керівники. О. Бобров і О. Наровлянський).
        Оглянувши дот, узліссям йдемо 300 м на південь, далі узліссям проходимо 200 м на південний схід, потім 200 м поміж парканом, що огороджує дачі праворуч і поймою річки ліворуч. Далі 250 м на південний схід – й виходимо на лісову дорогу, що прямує на захід. Підходимо до пагорбів з недобудованими спорудами, повертаємо на північ і йдемо ще 100 м. Якщо уважно придивитись, то поміж кущів побачимо зруйнований кулеметний напівкапонір № 576. Потім повертаємо на дорогу, що в"ється узліссям, і йдемо на захід повз літню молочно-товарну ферму. Дорога закінчується. Прямуємо узліссям поруч з траншеями. Через 1,5 км вони виводять нас до сильно зруйнованого доту № 558. Далі узліссям проходимо 500 м і виходимо на дорогу Київ – Мінськ до зупинки автобуса “Дуб”.

        Маршрут складений О. Шипнівським, П. Нетьосовим, О. Бобровим