Н и т к а м а р ш р у т у: Станція метро "Святошин" - зупинка автобусів №№ 259, 263, 271 "Сосновий бір" - дитячий оздоровчий табір "Антей" - автомагістраль Житомир - Київ - дот Цимбала - дот біля автомагістралі - зупинка автобусів "Сосновий бір" - станція метро "Святошин"

        1. Дитячий оздоровчий табір "Космос"

        До початку маршруту можна дістатися від ст. метро "Святошин" автомагістраллю Житомир - Київ автобусами №№ 259, 263, 271 хвилин 15 до зупинки "Сосновий бір". Ліворуч - поворот на с. Білогородку, а праворуч вузька стрічка асфальту поринає до групи оздоровчих таборів. Приблизно через кілометр виходимо до найвіддаленішого з них - табору "Космос" Київського заводу "Радіоприлад" ім. С. П. Корольова. Табір стоїть на краю лісу, а за ним на захід широко розкинулась заплава річки Ірпінь. Це місце було досить зручним у стратегічному відношенні. Тому тут, на правому березі річки, і проходила 1-а лінія оборони Києва в 1941 році.
        З тих далеких часів збереглося у "Космосі" два доти та могила невідомого солдата. Її знайти легко6 вона знаходиться в крайньому північному кінці табору біля триповерхового корпусу профілакторію. До 1965 року на могилі стояв хрест, а сама вона була огороджена колючим дротом. Все змінилось після того, як старша піонерська вожата табору Науменко Любов Петрівна з першої зміни 1965 року почала з дітьми вести пошукову роботу, а на третій зміні вже були результати. Любов Петрівна зустрілась з Нюрою, колишньою зв"язковою місцевого партизанського загону, командир якого мав кличку "Дід". Цей загін одержував завдання від керівника фастівського підпілля професора Буйка, Героя Радянського Союзу. Сестра і брат Нюри теж партизанили. Згодом брат Іван загинув у Чехословаччині. А Нюру спіймали фашисти і відрубали обидві руки. Під час оборони Києва в будинку, де зустрічались партизани. Знаходились наші воїни. Коли почався артобстріл, всі вибігли на вулицю . Першим вискочив боєць Льоня і тут же був убитий. Його та ще двох солдатів поховали в цій самій1 могилі, що знаходиться на території "Космосу".
        Любові Петрівні вдалося встановити прізвище загиблого Льоні і відшукати його матір. Матеріали пошуку були вміщені в куточку бойової слави, що знаходився в піонерській кімнаті. Начальник табору Боровик Віктор Давидович спорудив пам"ятник і виготовив огорожу на могилі, прикріпивши на ній табличку з прізвищем загиблого. На жаль, через декілька років усі матеріали пошуку пропали. Зникла і табличка…
        Перш ніж проходити далі маршрутом, треба відійти грунтівкою на північ за межі табору метрів на 70. Праворуч - руїни одного з дотів першої лінії оборони - № 415. Але детальне знайомство з дотом як оборонною спорудою - пізніше. Повертаємося до могили. Далі, праворуч від їдальні, - господарський двір. Тут, серед різного мотлоху, відшукуємо порослу травою шапку ще одного доту, майже повністю засипанорго землею, - № 414.
        Продовжуємо йти на південь вздовж заплави територією табору. Головний орієнтир - рядок ялин біля загорожі відкритого басейну. Ялини розступаються перед третім на цій ділянці дотом - № 413. Зазирнемо до середини. Колишніх броньованих дверей з клиновими затворами вже немає. Немає і внутрішньої начинки. Все це було знищене потужним вибухом під час відступу наших частин. Але давайте подумки розставимо все обладнання на місце. Перед нами дот типу "Б-3". Це командний залізобетонній двоповерховий. Мав на озброєнні три кулемети "Максим", що оберталися перед амбразурами на спеціальних поворотних механізмах разом із кулеметником, який сидів на спеціальному сидінні. На кожний кулемет припадало по 200 патронів. Кулемети охолоджувалися водою за допомогою ручних насосів типу "Альвеєр", або насосів, виготовлених на заводі "Красный пахарь". Вода подавалася із артезіанської свердловини з нижнього поверху , або з баку на 200 - 300 літрів ці баки періодично заповнювали машини-водовози. Для очищення повітря під час ведення вогню (а в цей час в доті стояв страшенний гуркіт й висів пороховий дим) використовувались спеціальні фільтри та вентилятори. У центрі доту знаходився перископ, виготовлений на заводі "Арсенал" На нижньому поверсі, під землею, розміщувались боєприпаси та предмети побуту: ліжка, шафи для продуктів, стіл, табуретки. У доті були й запасні виходи на поверхню в разі виникнення нагальної потреби. При цьому амбразури закривалися спеціальними засувами. Внутрішні стінки дотів білилися вапном. Приміщення дотів освітлювалося ліхтарями "летюча миша". Гарнізон нараховував до 15 бійців: комендант (офіцер), зв"язковий, на кожний кулемет про три номери.
        Постає питання: коли і хто збудував ці похмурі, незграбні, пронизані сирістю бункери? Київський укріплений район (КиУР) водночас з іншими (Коростенський, Новоград-Волинський, Летичівський) будувався в період з 1928 по 1937 роки. Доти витягувалися в одну лінію вздовж правого берега р. Ірпінь. Біля села Білогородка вони повертали на південь до сіл Тарасівка, Юрівка, Віта Поштова, Круглик, Кременище, хутора Мриги. Закінчувалась ця смуга біля Дніпра південніше Києва. Ці фортифікаційні споруди зводилися у великій таємниці. Місця будов обносилися високими щільними огорожами. Військовим допомагали місцеві конюхи, які тільки вночі підвозили до загорож на возах будівельні матеріали. Вози забирали і розвантажували тільки червоноармійці. Ці бійці квартирували по хатах у тих селах, де працювали. Після закінчення будівництва доти ретельно маскувалися: засаджувалися кущами, деревами, одночасно обносились колючим дротом й завались під охорону вартовим. Всього в той період було зведено 217 дотів. З них: командних - 12, артилерійських - 21, кулеметних - 184. Артилерійські доти - капоніри і напівкапоніри - озброювалися 2 - 3-ма 75- мм гарматами і будувалися через кожні 3 - 4 кулеметні доти. В свою чергу, кулеметні доти поділялися на типи "Б-2", "Б-3", "М-1", "М-2", "М-3" та інші. Доти були одно- і двоповерхові. Двоповерхові мали бетонні водозбірники для захисту від талих вод і дощів.
        Але час повернутись до нашого доту, що біля басейну. До 1964 року, року заснування піонерського табору, цей дот був наполовину зруйнований. Молоді робітники заводу на чолі з Леонідом Болдирєвим зробили зовнішній косметичний ремонт споруди. А через 11 років, у 1975 році за дот взялося нове покоління молоді вони відновили знищене перекриття між першим і другим поверхами, спорудили дві перегородки в середині. Зробили драбину вниз, провели світло, здійснили малярні роботи. а зовні уклали бетонні плити, заклали квітники, посадили молоді ялинки. Перед дотом було встановлено пам"ятну дошку. 20 грудня 1987 року в присутності учасників оборони Києва, а також ветеранів Великої Вітчизняної війни, які працювали на заводі "Радіоприлад" пошуковці замінили тимчасову табличку на металеву. Виступаючи на мітингу біля доту, Олександр Павлович Воробйов, який довгий час працював на підприємстві, пригадав, як на початку війни йому довелося побувати біля цього доту й зустрітися з командиром 193-го окремого кулеметного батальйону капітаном Утробіним. Пізніше Олександр Павлович дізнався, що Утробін пропав без вісти, а май же весь гарнізон доту загинув при відступі. Тільки один з бійців залишився живий, але про нього трохи пізніше.

        2. Дитячий оздоровчий табір "Антей"

        Виходимо за ворота "Космосу" і рухаємося далі алеєю в бік автостради Житомир - Київ приблизно 600 м до відгалуження асфальту праворуч на р. Ірпінь сюди треба і завертати. Незабаром праворуч буде вхід до табору "Сосновий бір", але ми рухаємося далі ще 300 м вздовж загорожі "Соснового бору" до паркану сусіднього табору. Через 100 м - вхід до табору "Антей". Беремо дозвіл на відвідання табору і рухаємось за таким маршрутом: бюст планериста Манацкова - сосна (спостережний пункт командира роти 193 ОКБ М. М. Цимбала) - скульптура "Боєць з гранатою" - напівзруйнований дот з флагштоком - вихід з табору (див. схему). Але найбільшу цінність серед цих об"єктів, безумовно, має стара сосна, на товстій гілці якої високо над землею під час оборони Києва був споруджений настил із дощок для спостереження над ворогом. Пам"ятна дошка на сосні сповіщає, що тут був спостережний пункт командира роти 193 окремого кульбату старшого лейтенанта М. М. Цимбала. Які ж події відбувалися тут під час героїчної оборони нашого міста?
        Виходимо з "Антею" на заплаву річки Ірпінь. Туди веде дорога, яка розділяє "Антей" і "Сосновий бір". Наступну ділянку маршруту (метрів 700) долаємо грунтовою дорогою вздовж ірпінської заплави в напрямку автомагістралі. Звідси добре видно міст через річку. Просимо туристів бути дуже уважними: ліворуч на узгір"ї під соснами ховається сіра відполірована гранітна брила у вигляді парусу. Бетонними сходами підіймаємося до неї і одразу опиняємося у театрі бойових дій під Києвом в липні - вересні 1941 року. На граніті викарбувано детальну карту-схему оборони міста з переліком бойових частин, що стояли під його стінами. Цей чудовий пам"ятник захисникам Києва встановили свого часу (дата на постаменті) встановили молоді робітники Ленінградського району м. Києва. Карта допоможе нам розібратися з тим, як же розвивалися події поблизу столиці України в перші дні і тижні війни.

        3. Історична довідка - 1

        22 червня 1941 року фашисти вдарили по СРСР з чотирьох напрямків групами армій "Норвегія", "Північ", "Центр" і "Південь". Ліве, найсильніше крило групи "Південь", яка наступала на Україну, було націлене на Житомир і Київ. Йому протистояв Південно-Західний фронт під командуванням генерал-полковника М. П. Кирпоноса. Під тиском ворога фронт відступав з тяжкими боями все ближче до Києва. Треба було вжити термінових заходів, щоб привести в бойову готовність КиУР. Генерал-полковник Кирпонос 24 червня 1941 року видав директиву про формування частин укріпрайону, відбудову, обладнання і озброєння його оборонних споруд і підготовку рубежів для військ польового заповнення. За цю роботу взявся комендант КиУРу полковник Г. С. Чернов. Із прибулих мобілізованих воїнів запасу були сформовані 28-й, 161-й і 193-й окремі кулеметні батальйони, які призначалися для боїв у дотах. Формувалися також 1-й і 2-й стрілецько-кулеметні батальйони для польового заповнення проміжків між дотами, служби охорони і розвідки. На той час ні перед дотами, ні в глибині смуги оборони не було жодних протитанкових або протипіхотних загороджень.
        Після приєднання в 1939 році Західної України до СРСР почалося будівництво нових укріпрайонів на новому державному кордоні. Київський оборонній рубіж взагалі був роззброєний і на початок війни перебував у занедбаному стані. Сектори обстрілів дотів заросли чагарником, між ними не було ні зорового, ні вогневого зв"язку. Щоб посилити доти системою протипіхотних і протитанкових загороджень та інших польових укріплень для розміщення в них армії, були мобілізовані всі сили киян. З 3 по 6 липня щодня на спорудженні лінії оборони працювало близько 160 000 жителів. На кінець дня 8 липня будівництво 1-ї лінії оборони було в основному закінчено. Крім 193 ОКБ, який займав оборону вздовж Ірпеня від Романівки до Білогородки, на тій ділянці також стояли 2-ге Київське артучилище, 2-й стрілецько-кулеметний батальйон, 4-й полк НКВС, 377-й гаубично-артилерійський полк, інтендантські курси. Штаб КиУРу знаходився глибоко під землею в бункері у Святошині, в районі теперішньої школи № 140. Зараз на стіні школи - пам"ятна дошка, а неподалік - пам"ятна стела.
        8 липня гітлерівські війська прорвали нашу лінію оборони в районі Новоград-Волинського і Любара і підійшли Житомирською трасою впритул до Києва. В кінці дня 9 липня розвідгрупи фашистів зайняли село Луки, що в 3 км південніше траси, недалеко від Ірпеня. А в ніч на 11 липня, збивши бойову охорону, передові танкові і моторизовані частини 1-ої танкової групи генерала Клейста захопили ряд сіл на захід від Києва і вийшли до лівого берега р. Ірпінь. Це було несподіванкою для військ, які обороняли Київ. Комісар КиУРа І. Ф. Євдокимов розповідав, що вранці 11 липня на правий берег Ірпеня по автомобільному мосту прорвався німецький мотоцикліст і, поки вирішували, пропускати його, чи ні, він з ходу врізався в металеві "їжаки", якими перегородили трасу Київ - Житомир і розбився. Серед документів у нього виявили медальйон із зображенням Карла Маркса. Це був перебіжчик, який, напевне, хотів про щось повідомити. А про що, стало зрозумілим ближче до вечора, коли гітлерівці почали інтенсивний мінометний та артилерійський обстріли. Після цього фашисти кинули по шосе загін мотоциклістів, підтриманий танками. Мотоциклісти неслись до моста на повному ходу, поливаючи правий берег автоматними чергами. Наші війська зустріли їх інтенсивним вогнем з гвинтівок і кулеметів. Коли танки противника підійшли до моста, за наказом командира 4-го полку НКВС командир взводу Кучинський підірвав його.

        4. Дот М. М. Цимбала

        Туристи обережно повинні перейти на протилежний бік автостради, дотримуючись правил дорожнього руху. Грунтова дорога під лісом, повернувши в хащі, через метрів 200 майже натикається на великі бетонні брили, що розкидані довкола. Придивившись уважніше до місцевості, знаходимо підірваний дот, у якого, на диво, залишилась в горизонтальному положенні бетонна "шапка". А в центрі її була встановлена молодими працівниками того ж таки заводу "Радіоприлад" в листопаді 1986 року пам"ятна дошка (її тепер немає). Ми стоїмо біля знаменитого доту № 409 старшого лейтенанта Миколи Миколайовича Цимбала, спостережний пункт якого бачили в "Антеї". Саме гарнізон цього доту своїм вогнем підтримав інші наші бойові підрозділи, які надвечір 11 липня 1941 року зупинили ворожі моторизовані частини на мосту через Ірпінь.
        Перший голова ради Київського клубу "Пошук" Герман Іванович Ясницький писав: "…тов. Цымбал умело использовал дот, координировал боевые действия своей роты с междотным наполнением и другими воинскими частями Красной Армии, лично обстреливал фашистские войска из 45-мм пушки и станковых пулемётов, установленных в доте, умело командовал бойцами дота Пекало, Пашко, Полохатиным и др…". Під час оборони міста М. М. Цимбал пропав без вісти. Залишилося передвоєнне фото з дружиною Ганною, військлікарем, та її батьками.

        5. Історична довідка - 2

        13 липня ворог здійснив другу спробу перейти через Ірпінь в районі с. Білогородки силами двох танкових батальйонів, але й тут зазнав невдачі. До речі, саме тут вперше під час оборони Києва було використано гвардійські міномети - славнозвісні "Катюші". 15 липня фашисти висадили в районі с. Забір"я великий десант. Його зразу ж ліквідували. Отже, перші спроби ворога захопити Київ із заходу були зірвані повністю. Наступні бойові дії перемістились на південь від Києва і прийняли дуже жорсткий характер. А тут, на Ірпені, війна набула позиційного характеру. Наші бійці робили сміливі вилазки в тил до ворога. Німці теж окопалися і періодично обстрілювали правий берег.
        І. Ф. Євдокимов розповідав про використання нашими військами на Ірпені "кочуючої артилерії". Гармата встановлювалась у кузові вантажівки і завдяки цьому могла стріляти, швидко міняючи позицію. А червоноармійці, щоб виявити ворожі позиції, вночі переправляли на протилежний берег річки дерев"яні плотики зі склянками, прив"язували до них мотузку, а потім різко смикали. Склянки торохкотіли, фашисти видавали себе, а наші тільки того й чекали, щоб засікти й подавити вогневі точки ворога. Багатоденна, виснажлива, на грані можливого, оборона міста нашими військами не дозволила ворогові миттєво оволодіти Києвом. Проаналізувавши ситуацію, гітлерівське командування здійснило обхідний маневр і вдарило по Південно-Західному фронту з флангів. Ця операція завершилася 15 вересня оточенням наших військ в районі с. Лохвиці Полтавської області. Але тільки 19 вересня частини, які обороняли Київ, одержали наказ залишити місто.
        Як же відходили наші бійці з Приірпіння? Про це розповів колишній кулеметник 193-го окб Олександр Романович Макуха, мешканець села Біліївка Володарського району Київської області. Він добре пам"ятає, що через ліву амбразуру доту було видно міст через Ірпінь, а через праву - якесь село за річкою. Навпроти лінії дотів по той бік заплави після першого невдалого наступу на Київ окопалися фашистські самоходки 3-го моторизованого корпусу 1-ї танковоі групи генерала Клейста. Протистояння тривало довгих два місяці, поки не підійшов наказ командування залишити укріпрайон і відійти на лівий берег Дніпра. Макуха згадує, як до них в дот прибув посильний зі штабу укріпрайону з наказом підірвати дот і до 11 годин ранку 19 вересня переправитись по мосту через Дніпро. Для підриву доту підготували один ящик вибухівки. Лейтенант з бійцями, які залишилися, зробили факел з простирадла, підпалили ящик на підлозі верхнього поверху доту і побігли наздоганяти своїх. Що сталося з дотом після вибуху, ніхто не бачив: гарнізон був уже на шосе. Цього найтрагічнішого для Києва дня - 19 вересня 1941 року - підрозділи 4-ї дивізії НКВС після відходу наших військ на лівий берег підірвали останні мости через Дніпро: залізничний і понтонний.
        Аналізуючи орозповідь ветерана і уважно вивчивши дот у "Космосі", згадаймо, що тут був великий пролом між верхнім і нижнім поверхами. Отже, можна висловити припущення, що дот у "Космосі" - той самий, в якому знаходився кулеметник Макуха.

        6. Останній кілометр

        Від доту Цимбала знову виходимо на автомагістраль, повертаємо правіоруч і прямуємо до місця, з якого розпочався маршрут, - зупинки "Сосновий бір", але шосе не перетинаємо. Через декілька десятків метрів - пам"ятний знак на честь місцевих партизанів, встановлений відносно недавно - у жовтні 1994 року адміністрацією і громадськістю Ленінградського району на честь 50-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників. На перехресті доріг переходимо дорогу на Білогородку і продовжуємо рухатись понад лісом в бік Києва ще метрів 400 ( на шосе - символ Олімпіади-80 - Мишко). Від показника звертаємо праворуч , до лісу. Там приблизно через 150 метрів від краю лісу дот № 417. Ще зовсім недавно він був добре "замаскований" лісовою рослинністю, але пошуковці 1-ї Гвардійської бригади морської піхоти школярів під керівництвом І. П. Борисенка розчистили підходи до нього. У 2001-му році біля доту відновлювали фрагменти траншеї Олег Продан, учні нашої школи та члени гуртка "Київські околиці".
        Оглянувши дот, повертаємось до поста ДАЇ на зупинку автобуса "Сосновий бір".

Маршрут розробив В. Дзівалтовський. Редагування О. Боброва