Холодний Яр
        Холодний Яр – це великий природній лісовий масив, що знаходиться на високому рівнинному плато, сильно пересічений ярами, глибокими балками, витоками струмків і річечок в напрямку ріки Тясмин. Навіть в літню спеку повітря тут прохолодне й чисте, через що і дістав Холодний Яр свою назву. В давні часи тут починався легендарний Чорний ліс, оспіваний в козацьких думах, що простягався звідси далі на захід. В часи Київської Русі ця місцевість була прикордонною смугою між степовиками-кочовиками та осілим землеробським населенням, а за козаччини – рубежем між Гетьманською Україною та Запоріжжям.
        Люди почали селитися в цій місцевості ще з кам’яного віку. На території Холодного Яру археологічно представлені фактично всі культури періоду епохи бронзи та неоліту. Але найбільшого розквіту життя людей тут досягає в скіфський період (6 – 4 ст. до н.е.), коли на цій території існує величезне місто – центр ремесла і торгівлі. Населення міста займалось землеробством та скотарством, мало тісні зв’язки з грецькими античними містами. Від тих часів залишилися вражаючі вали та великі кургани.

        Хутір Hадія. Державний музей-заповідник І Карпенка-Карого (Тобілевича)
        Більше ста років тому на місці, де тепер шумлять могутні дуби і стрункі тополі, плодоносить фруктовий сад, блищить широкий став, був голий степ.
        Садибу було засновано визначним українським драматургом, актором, театральним та громадським діячем Іваном Карповичем Тобілевичем /Карпенком-Карим/ на 11 гектарах землі, що дісталася у спадщину його дружині, Надії Карлівні Тарковській. Саме на спомин про неї Іван Карпович дав назву хутору.
        Спочатку сім'я Тобілевичів вела тут скромне власне господарство. З того часу і збереглися "Батькова хата" та стара чумацька криниця.
        Після повернення з трирічного політичного заслання, навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі і вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи - за його власним висловом "оазис в степу".
        Садиба потопає в зелені крислатих дубів, струнких осокорів, ясенів, гледичиї, тополь, більшість з яких нагадують про перебування тут, на гостині у драматурга, корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського і Марії Садовської-Барілотті.
        "Хутір Надія" став творчою лабораторією Івана Тобілевича. Спостерігаючи навколишнє життя, він створив цілу галерею типових образів у комедіях "Сто тисяч", "Хазяїн", тут же були написані ним історичні драми "Сава Чалий", "Гандзя" - всього 11 творів.
        Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович, а також члени його родини.
        1956 року "Хутір Надія" оголошено державним заповідником-музеєм. Його унікальність відзначена багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук...
        У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва "Вересневі самоцвіти", яке з 1990 року стало Всеукраїнським.
        У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію.
        У заповіднику-музеї "Хутір Надія" експонується біля 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім'єю Тобілевичів - Тарковських.